Словник української мови (1927)/докір
| ◀ докінчувати | Словник української мови Д докір |
докірливий ▶ |
|
Докі́р, ко́ру, м. Укор, укоризна. Докір тому, хто при лихові вдається до шинку. Ном. № 922. Докором серця не вражає. В словах її почувся докір. Левиц. Пов. 69.