Словник української мови (1927)/доношати
| ◀ доносити | Словник української мови Д доношати |
доношатися ▶ |
|
Доноша́ти, ша́ю, єш, гл. 1) = Доно́шувати. 2) Приносить, подавать. Казав його до келії взяти, казав слугам їсти доношати. Мет. 360. Ой вже ж тобі, галко, а вже ж тобі, чорна, вісти та й не доношати. Доно́шана дити́на. Своевременно родившийся ребенок. НВолын. у.