Словник української мови (1927)/доостанку
| ◀ доосередній | Словник української мови Д доостанку |
доостану ▶ |
|
Дооста́нку, дооста́ну, нар. Вконец, совершенно, окончательно. Не було добра змалку, не буде й доостанку. Ном. І сам я, хлопці, перестану, коли поб'ю всіх доостану. Сніп. 188.