Словник української мови (1927)/допіро
| ◀ допірати | Словник української мови Д допіро |
допіру ▶ |
|
Допі́ро, допі́ру, нар. Теперь только, лишь только, только-что. Драг. 44, 45. Грин. III. 360. Чуб. II. 45. Чого я тужу, чого я нужуся? Чого я допіро плакати учуся? Чуб. 450. Радий, наче допіро народився. Рудч. Ск. II. 160. Повів їх до клуні і дав їм по копі: богові копу, Петрові копу і Павлові копу, та й допіру дає їм пообідати. Чуб. III. 157. Ми оце допіро приїхали. Уман. у.