Словник української мови (1927)/дорубити
| ◀ дорубати | Словник української мови Д дорубити |
дорублювати ▶ |
|
Дору́блювати, люю, єш, сов. в. доруби́ти, блю́, биш, гл. Оканчивать, окончить обрубать (в шитье). Ти ще й рубця не дорубиш, я вже й звернусь. Кв.