Словник української мови (1927)/дочиста
| ◀ дочимчикувати | Словник української мови Д дочиста |
дочистити ▶ |
|
До́чиста, нар. Совершенно все. Ззіли цілого кавуна дочиста. Левиц. Пов. 229. Накинемо злишку по копі, чи й по рублю, то, єй, розберуть дочиста. Кв. II. 13. Забрав усе дочиста.