Словник української мови (1927)/дружба
| ◀ друґати | Словник української мови Д дружба |
дружбарт ▶ |
|
Дру́жба, би, 1) ж. Дружба. Услужіте мені службу, покажіте дружбу. Кв. I. 34. 2) об. Один из супругов; замужняя женщина или женатый мужчина. Позбірались судді-сенатори, присудили йому жениться, тому молодому князеві, і їде він шукати собі дружби, а за їм великий поїзд. ЗОЮР. II. 61. І ти дружба, і я дружба, — оба 'сьмо сі дружби, ой вже ми ся додружбили вояцької служби. Гол. II. 803. В одной сказке употреблено в устах девушек о молодом царевиче, повидимому, в смысле: молодой человек, могущий быть женихом: Приходить він до будинок, аж вийде три дочки тиєї баби на рундук… Який ти, кажуть, дружбо, хороший, да уб'є тебе наша мати. ЗОЮР. II. 51—52. 3) м. Товарищ жениха на свадьбе, приглашенный им из числа парней; шафер. Чуб. IV. 95—96. Иногда это значит то же, что и дружко́. Чуб. IV. 182. Гол. IV. 432. Ум. Дру́жбонько, дружби́ненько. Маркев. 132. Грин. III. 498. Поглянь, Марусю, на поріг: то йде дружбонько воріг твій, та несе коровай на віці, білеє завивало на тарільці. Мет. 207.