Словник української мови (1927)/дружка
| ◀ дружитоньки | Словник української мови Д дружка |
дружків ▶ |
|
Дру́жка, ки, ж. 1) Молодая девушка из приглашенных невестой быть на свадьбе; одна из дру́жок носит название ста́ршої. Завтра заплети кісоньку в дрібушки, та вже ж тобі не ходити в дружки! Мет. 206. Ой брязнули на дворі цимбали, озвалися у сінях бояри, заспівали дружки у світлиці, забилося серце у вдовиці. К. Досв. 120. 2) Подруга. Ой хвалилася гречная панна своїми косами перед дружками. Чуб. III. 299. Ум. Дру́женька, дру́жечка. Грин. III. 496, 433, 476. Сідайте сюди, дівчата… от же вам і ложечки, брусуйте, друженьки, брусуйте. Кв. Есть у мене служечка, старшая дружечка. Мет. 193. Усі дружечки по лавах сіли, а Ганнуся на посаді. Нп.