Словник української мови (1927)/дрібний
| ◀ дрібковий | Словник української мови Д дрібний |
дрібнистий ▶ |
|
Дрі́бни́й, а́, е́, усеч. форма: дрі́бен. 1) Мелкий, дробный, небольшой, маленький. Дрібні речі у кошик поклала. НВолын. у. А я ж тую дрібну ряску зберу у запаску. Мет. 8. Заганяла дрібні пташки до бору. Чуб. III. 251. Сію конопельки дрібні зелененькі. Нп. Шкода як умре, бо дрібні діти має. Каменец. у. 2) Мелко-узорчатый. Вийди, вийди, дівчинонько, під вербу густую, нехай же я подивлюся на плахту дрібную. Мет. 241. 3) Густой, частый. Дрібен дощик іде. Нп. За дрібними слізоньками світоньку не бачу. Мет. 21. Когда говорится о слезах, существительное часто опускается. Дрібними вмився. Покотились дрібненькі з очей. О. 1862. X. 2. Дрібни́й лист. Мелко и густо исписанное письмо. Грин. III. 677. Ум. Дрібне́нький, дрібне́сенький, дрібню́ній. Та й знов мережать захожусь дрібненьку книжечку. Шевч. 549. Листячко дрібнесеньке. Кв. II. 163. Дрібнюні, як пшоно, червоні квіточки. Константиногр. у.