Словник української мови (1927)/дрібниця
| ◀ дрібнитися | Словник української мови Д дрібниця |
дрібні ▶ |
|
Дрібни́ця, ці, ж. 1) Мелочь, пустяк. *МВ. 2) — пла́хта. Мелкоузорчатая плахта. Вийди, вийди, молодице, з відром по водицю, нехай гляну, подивлюся на плахту дрібницю. Чуб. V. 675. Виткала молода дівчина дві плахти дрібниці. Лавр. 162. 3) Мн. Дрібни́ці. Мелко заплетенные косы. Св. Л. 2. Росчесала русу косу, заплела в дрібниці. Гайсин. у. 4) Род сети для ловли рыбы в Днестре. Браун. 12. Ум. Дрібни́чка, дрібни́ченька. Ном. № 14029. Ой плахотка-дрібниченька по тросточці червцю. ЗОЮР. II. 241.