Словник української мови (1927)/дрібно
| ◀ дрібніти | Словник української мови Д дрібно |
дрібногляд ▶ |
|
Дрі́бно, нар. 1) Мелко, густо, часто. Понабивано каміння дрібно-дрібно, неначе горохом вислано. Стор. I. 146. Багатий дрібно крає. Ном. № 1451. Бий та й дрібно, щоб знали, чий син. Ном. № 9297, на стр. 289. Як музика дрібно грає, — я слухати люблю. Гол. VI. 447. 2) Подробно. Потім все дрібно росказала, кого до пекла провожала. Котл. Ен. III. 37. *Ти розкажи дрібніш. Крим. *Говорить дрібно та рівно. Хот. Нік. Ум. Дрібне́нько, дрібне́сенько. Дрібно, дрібнесенько русу косу заплела. МВ. I. 134. Дрібне́нько ходи́ти. Ходить мелкими шажками. Може ту, мамо, сватать, що дрібненько ходить? Мет. 238.