Словник української мови (1927)/дубити

by Борис Грінченко

◀ дубиняк

Словник української мови Борис Грінченко Д дубити

дубитися ▶

Київ: Горно, 1927

Ду́бити, блю, биш, гл. 1) Драть, сдирать (о деньгах). Суча жидова за кожну службу по півдесятка злотих дубить. Сніп. 18. 2) Вымачивать сукно в отваре ольховой коры. Шух. I. 152. Дубить, выделывать кожу. Вх. Лем. 412.