Словник української мови (1927)/дудка

by Борис Грінченко

◀ дудіти

Словник української мови Борис Грінченко Д дудка

дудко ▶

Київ: Горно, 1927

Ду́дка, ки, ж. 1) Ум. от дуда́. Наші козачки танцювали під польську дудку. К. ЧР. 219. 2) Трубка. 3) Стебель, ствол растения, полый в средине. Як чорт улізе в очерет, то в котру схоче дудку грає. Стор. М. Пр. 154.