Словник української мови (1927)/дурно
| ◀ дурнішати | Словник української мови Д дурно |
дурноверхий ▶ |
|
Ду́рно, нар. 1) Даром, бесплатно, безвозмездно. Усім дівкам продає, своїй Домні дурно дає. Чуб. III. 210. 2) Напрасно, даром. Жаль мені дівчиноньки, що журиться дурно. Мет. 22. Не дурно Івася Вдовиченка кінь по степу гуляє, видно нашого первого лицаря на світі немає. Мет. 421. *— божитися. Ложно клясться. З нього великий шахрай — він дурно божиться, щоб як-небудь чоловіка обійти. Крим. Ум. Дурне́нько, дурне́сенько.