Словник української мови (1927)/дурнувати
| ◀ дурноха | Словник української мови Д дурнувати |
дурнуватий ▶ |
|
Дурнува́ти, ну́ю, єш, гл. 1) Дурачиться, шалить. Люде до божого дому йдуть, а ми дурнуємо та пустуємо. Харьк. 2) Быть без употребления. Яке любе місце, та й дурнує: віддали б кому на ґрунт. Каменец. у.