Словник української мови (1927)/дутися
| ◀ дутий | Словник української мови Д дутися |
дух ▶ |
|
Ду́тися, дму́ся, дме́шся, гл. 1) Надуваться, дуться. «І де вже, сестро, нам (жабам) рівняться (до вола)», казать їй друга почала. А та не слуха… дметься… дметься… Гліб. Дмись — не дмись, волом не будеш. Ном. № 2506. 2) Спесивиться. Багатая, губатая вона к чорту дметься, а вбогая хорошая хоча засміється. Грин. III. 186. Ой як мені не дутися, що нівощо обутися. Радом. у. Дметься, як шкура на огні. Ном. № 13533.