Словник української мови (1927)/дідич
| ◀ дідисько | Словник української мови Д дідич |
дідичка ▶ |
|
Ді́дич, ча, м. 1) Помещик, владетель. Коли хочеш дідичем на Вкраїні сидіти, то перше всього вези сюди огненну бронь да сип замочок кругом будинків. Хата. 136. Оттам стояв дворець красний, а в ньому роскоші, там жив дідич дуже добрий — все роздає гроші. ЗОЮР. II. 85. *2) Наследник. Желех.