Словник української мови (1927)/жереб
| ◀ жердяний | Словник української мови Ж жереб |
жеребець ▶ |
|
Же́реб, ба, м. 1) Жребий. Ходім, браття, у ліс темний, вирубаєм три жереби та положим в три городи: кому, браття, припадеться. Чуб. V. 984. Ум. Жеребо́к. Гей зібрались в город наші парубки до призиву розбірати жеребки. Щог. 2) = Жеребе́ць. Прилетить нечистий… а ти тпрукнеш, — і він зробиться жеребом. Грин. II. 120. 3) Раст. Pinus pumilio. Шух. I. 18.