Словник української мови (1927)/животіти
| ◀ животіння | Словник української мови Ж животіти |
животок ▶ |
|
Животі́ти, ті́ю, єш, гл. 1) Жить, быть живым, существовать. Чую, чую, мої діти, що мені не животіти. Ном. № 5300. Так моїй Марусі не животіти? — аж скрикнув Наум. Кв. I. 95. Прощайся з ким хочеш: вже тобі не животіти. Рудч. Ск. I. 99. *2) Прозябать. Не живу, а животію. Умань. Ефр.