Словник української мови (1927)/журба
| ◀ журашин | Словник української мови Ж журба |
журбовий ▶ |
|
Журба́, би́, ж. 1) Печаль, кручина, горесть, грусть, тоска; забота. Журба не матінка. Ном. № 2259. Журба сорочки не дасть. Ном. № 2260. Уже лужечки, бережечки вода поняла, молодую Марусю журба обняла. Мет. 135. От журба йому твій кінь Н.-Волын. у. Ой є в мене, мати, три журби у хаті: перва журба — дитина малая, друга журба — свекруха лихая, третя журба — милий покидає. Нп. Козак журби не має. Ном. № 717. Журба сього світу і инші жадоби входять і глушять слово. Єв. Мр. IV. 19. 2) Траурный платок (черный с белым). Борз. у. Ум. Жу́рбонька, жу́рбочка. З старим життя — сухота моя, з малим життя — журбонька моя. Чуб. V. 700.