Словник української мови (1927)/забувати
| ◀ забування | Словник української мови З забувати |
забуватися ▶ |
|
Забува́ти, ва́ю, єш, сов. в. забу́ти, бу́ду, деш, гл. Забывать, забыть. Таку собі, моя мила, натуроньку маю, що як сяду близько тебе, то все забуваю. Мет. 64. Тоді я тебе забуду, як очі заплющу. Мет. 62. Забув віл, коли телям був. Ном. № 1044. Пішла кудись: сіней забула замкнуть. Рудч. Ск. I. 20. Забувим латини. Чуб. III. 353. Забу́ти на що́, на ко́го. Забывать о чем, о ком. Що б то й було, як би всі багатіли! то б і на бога забули! Ном. № 1448.