Словник української мови (1927)/завідатор

by Борис Грінченко

◀ завід

Словник української мови Борис Грінченко З завідатор

завідати ▶

Київ: Горно, 1927

*Завіда́тор, ра, м. 1) Управляющий. 2) Домоуправитель. Її чоловік був завідатором у якихось панських добрах. Франко.