Словник української мови (1927)/загадувати
| ◀ загадування | Словник української мови З загадувати |
загадуватися ▶ |
|
Зага́дувати, дую, єш, сов. в. загада́ти, да́ю, єш, гл. 1) Задумывать, задумать, затевать, затеять. Загадали козаченьки в похід опівночі. Чуб. V. 1006. Чого не загадає! І гомонить, і пустує. МВ. II. 9. 2) Приказывать, приказать делать, сделать распоряжение, заказывать, заказать. Загадай дурному богу молиться, він і лоб розіб'є. Ном. № 6576. Загадав татарин татарці пару коней сідлати. Хиба я тобі загадав море випити? Ном. № 13722. Загадали йому хорошенько грати, а парубку з дівчиною скакати. Мет. 161. Штирі хлопці варти дали, ще й коників загадали. Чуб. V. 983. 3) Загадывать, загадать. Загадують, чия (вишня) зацвіте, той житиме рік. Грин. I. 15. Загада́ти за́гадку. Предложить, задать загадку. Загадаю загадку, закину за грядку: нехай моя загадка до літа лежить. Ном., стр. 376. Загадаю тобі три загадочки, як угадаєш — до батька пущу. Чуб. III. 190.