Словник української мови (1927)/загін
| ◀ загійний | Словник української мови З загін |
загінчай ▶ |
|
Загі́н, го́ну, м. 1) Загон, пашенная полоса. Угор. 2) Отряд. А козаки тим часом сунули з України повагом, свої загони до купи скликаючи. К. Хмельн. 3) Место на реке, где вода течет тихо. Шух. I. 225. *4) Загон, отгороженное место. Надумали вони зробити при дорозі загони для скотини; старші брати понавозили на загони з лісу дубків, а менший брат зробив свій загін із трави (Казка). Крим. Ум. Загіне́ць, заго́ночок. Добрий жнець не питається, чи широкий загінець. Ном. № 7356.