Словник української мови (1927)/закладати
| ◀ закладанка | Словник української мови З закладати |
закладатися ▶ |
|
Заклада́ти, да́ю, єш, сов. в. закла́сти, ладу́, де́ш и заложи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Закладывать, заложить чем что-либо, или что-либо за что. Рани мої смертельнії промивав, м'якенькою бавовною закладав. Мет. 440. Заклав він сокиру за пояс. Грин. I. 188. Молода… закладає молодому хустку за пояс. Гринч. III. 515. 2) Накладывать, наложить. Закладають царський вінець: тепер ти моя. Чуб. V. 205. 3) Закладывать, заложить, запрягать, запречь. Господарь волоський пару коней у колясу закладав. Мет. 393. 4) Класть, положить. Коня тобі напою, овса, сіна закладу. Чуб. V. 8. 5) Основывать, основать. 6) Учреждать, учредить. 7) Вносить, внести за кого-либо деньги. А заложить же за тебе багато треба? Сим. 195. *Та ти не бідкайся, бери що треба у крамниці: я за тебе заложу. Умань. Ефр. 8) — по́зов. Вчинать, вчинить иск, начать судебное дело. Котл. НП. 344. *Заклада́ти (на ніс) окуля́ри. Надевать очки. Нік.