Словник української мови (1927)/закликати
| ◀ закликання | Словник української мови З закликати |
заклимакувати ▶ |
|
Заклика́ти, ка́ю, єш, сов. в. закли́кати, чу, чеш, гл. 1) Приглашать, пригласить, зазывать, зазвать. На хліб, на сіль людей закликають. Макс. Я шавлію пересію, руту перетичу, — кого люблю та кохаю, — до себе закличу. Лавр. 156. Як у лісі була хата, то вона боялась сама ночувати і пішла в село, щоб закликати дівчат. Рудч. Ск. I. 202. 2) Произносить, произнести божбу, клятву, обет. Крім постів, уставлених церквою, закличе собі гуцул по перебутій хоробі або з иншої нагоди осібну божку (піст) в скоромний день. Шух. I. 41.