Словник української мови (1927)/заковизти
| ◀ заковизнути | Словник української мови З заковизти |
заковилий ▶ |
|
Закови́знути и закови́зти, зну, неш, гл. 1) Застыть, окоченеть. Такий п'яний, що де упав, там і заковиз. Мнж. 180. Так, як його корчило, бідного хлопця, перед смертю, — так він і заковиз. 2) Залечь, запасть. Кохання мабуть йому далеко у серці заковизло. Полт. у.