Словник української мови (1927)/залучати
| ◀ залускотіти | Словник української мови З залучати |
залучення ▶ |
|
Залуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. залучи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Завербовывать, завербовать, затянуть в свою компанию, залучать, залучить. І веселились у чернечих душах, що Конашевича до себе залучили. К. МБ. II. 135. На зіму хто-небудь залучить мого дідуся скотину порати, вірьовки плести. Г. Барв. 355. 2) Загонять, загнать домой домашнее животное (из стада). Кожне своїх овець залучало додому. Мир. ХРВ. 45. Залучав скотину. Мкр. Г. 55. Гусей або утяток з річки залучити. Мкр. Н. 35. 3) Доставать, достать, получать, получить. Оце було, як залучить собі яблучко в кишеньку, дак і закличе мене в хлівець: «На, мамо!» Г. Барв. 433. — сла́ви. Приобрести славу, прославиться. Ой не схотів та пан Сава козакам служити, він пішов же до ляшеньків слави залучити. Макс. *4) Отнять от груди. Він уже хлопчик здоровецький, треба залучити. Крим.