Словник української мови (1927)/залягати
| ◀ залягання | Словник української мови З залягати |
заляканий ▶ |
|
Заляга́ти, га́ю, єш, сов. в. залягти́ *и залячи́, ля́жу, жеш, гл. 1) Занимать, занять место, покрывать, покрыть собою. Геть! бач, моє місто залягла. Мнж. 143. Сиві кабани усе поле залягли. Ном., стр. 292. № 54. Великая худобонька все подвір'я заляже. Чуб. V. 163. 2) Полечь. Не одного тепер ляха голова заляже. Макс. (1834). 123. 3) Заваливать, завалить. Сирая земля двері залегла. Мет. 150. 4) Залегать, залечь. Заліг, як собака в грубі. Ном. № 11762. Заляжу до завтрього. К. ЧР. 286. 5) Заседать, засесть (в засаде). Мнж. 141. Залягли вони на нас у балці. К. ЦН. 191. Та ж за ордою пан Хмельницький вгнався. Він у Ведмежих Лозах залягав. К. ПС. 110. 6) Затихать, затихнуть (о ветре). Вітерець заліг десь, тиша. МВ. II. 49. 7) Оставаться, остаться без обработки. Ця нива ще торік залягла. Борз. у. *8) Слечь, заболеть. Залягла моя дівчина уже тиждень. Сл. Яворн. *9) Ніс залі́г. Заложило в носу. Лип. у., с. Ситківці. *10) Морск. о ветре: улегаться, улечься. Вітер залягає, а тоді починається новий. Коли ж переходить з вітра на піввітер, тоді він перелягає. Херс Нік.