Словник української мови (1927)/заривати
| ◀ зарибок | Словник української мови З заривати |
зариватися ▶ |
|
Зарива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зари́ти, ри́ю, єш, гл. Зарывать, зарыть. Узяв того сина і вбив та й зарив під корито. Рудч. Ск. I. 43. Упав так, що аж носом зарив. Ном. № 6634.
Зарива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зарва́ти, рву́, ве́ш, гл. Затрагивать, затронуть, *попадать, попасть. Що за диво отсей Люборацький, — думали його соучні: з ким не зарви, все знакомый, все дружить. Св. Л. 266.