Словник української мови (1927)/застигти

by Борис Грінченко

◀ застиглий

Словник української мови Борис Грінченко З застигти

застидити ▶

Київ: Горно, 1927

Застига́ти, га́ю, єш, сов. в. засти́гти, гну, неш, гл. 1) Застывать, застыть. Аж йому́ в литка́х засти́гло. Испугался. Ном. № 9336. 2) Застигать, застичь. Терпи, доню, неволеньку, поки смерть застигне. Чуб. V. 629.