Словник української мови (1927)/заступати
| ◀ заступа | Словник української мови З заступати |
заступатися ▶ |
|
Заступа́ти, па́ю, єш, сов. в. заступи́ти, плю́, пиш, гл. 1) Закрывать, закрыть, становиться между. Рада б зірка зійти, чорна хмара заступає. Мет. 81. То не чорнії хмари ясне сонце заступали. Макс. (1849), 80. Рад би я встати та й привід дати своєму дитяточку, — сира земелька заступила оченька, прилягла мі ручку. О. 1862. IV. 40. Люде б сонце заступили, як би мали силу. Шевч. 80. Так мені світ і заступило. 2) Занимать, занять, преграждать, преградить (дорогу). Де не візьметься вогонь, — увесь шлях заступив. Рудч. Ск. II. 75. Йому калина дорогу заступила. О. 1862. IV. 27. А тяжкії воріженьки заступили доріженьки. Чуб. V. 248. 3) Заходить, зайти за что. Як хто їде, або йде було мимо, то він заступить за коморю, чи за двері, щоб не здоровкатись. Г. Барв. 160. Шкода від нас за мури заступати, на козаків гармати риштувати. К. ЦН. 174. 4) О дне и пр.: начинаться, начаться. Заступало свято, настав багатий вечір. Мир. Пов. I. 136. 5) Вступать, вступить (в должность). Тільки старостою заступив, а ти вже мене й старшиною робиш. Грин. II. 245. 6) Заменять, заменить, замещать, заместить. 7) Защищать, защитить. Мил. 196. Хто мене (без матері) буде тепер заступать? Мил. 201. Було б кому заступити дочку від силоміття. Г. Барв. 509. Заступи мене, боже, при лихій годині! Заступи, господи, заборони хрестьинську худібку. Шух. I. 192.