Словник української мови (1927)/заїздити

by Борис Грінченко

◀ заїзд

Словник української мови Борис Грінченко З заїздити

заїздний ▶

Київ: Горно, 1927

Заїзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. заїхати, їду, деш, гл. 1) Заезжать, заехать. Заїхав на чужину. Їхав козак із війни, та заїхав до вдови. Чуб. V. 66. Заїхав за Дунай, та й додому не думай. Ном. № 708. 2) Успевать, успеть доехать. Ми ще засвітла заїдемо у Горовицю. Уман. у.

Заїздити, джу, диш, гл. Заездить, изнурить ездой. Заїздив коника, заїздив другого… Скажи, серце, правду, чи що буде з того. Чуб. V. 116.