Словник української мови (1927)/зволочити
| ◀ зволокти | Словник української мови З зволочити |
звольна ▶ |
|
Зволочи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Стянуть, стащить, собрать. Та хотять байраки рубати, ізрубавши, зволочити, зволочити й запалити. Мет. 367. Ой я ж тії співаночки з жита зволочила. Гол. IV. 466. 2) — що́. Таскать по чему. Чоловік (цигана бивши) двір ним увесь зволочив. Мнж. 115. 3) Совратить, развратить. Говорять люде, що ти дівчину зволочив. — Не я її зволочив, но мої чорні брови. Чуб. V. 237.