Словник української мови (1927)/згуляти
| ◀ згукуватися | Словник української мови З згуляти |
згуртитися ▶ |
|
Згуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Прогулять без работы. Увесь день робить і часиночки не згуляє. Гринч. Ох рад би я, моя мати, середу згуляти. АД. I. 260. 2) Погулять. Ой ледащо невісточка, — не хоче робить: тілько спати та гуляти. Мет. 322. Скажи ти, зозуле, скажи ти, сивенька, хто в світі найлучче згуляє? Чуб. V. 487. 3) Поиграть, сыграть. А згуляєм, брате, в переваги? — Згуляєм! Ном. № 14095.