Словник української мови (1927)/здибати
| ◀ зджолґати | Словник української мови З здибати |
здибатися ▶ |
|
Здиба́ти, ба́ю, єш, сов. в. зди́бати, баю(блю), баєш(блеш), гл. 1) Встречать, встретить. Костю, чи не здибали-сте де мого Михаська? Камен. у. Ідуть, ідуть, здибають пана. Рудч. Ск. I. 162. Як вас (літа) здибле лиха доля, будьте коротенькі. Гол. I. 273. Біда здибає легко, а трудно її збутися. Ном. № 2171. Він нас здибав за селом. Каменец. у. *2) Разыскать. Знаю, що в хаті груші є, та ніяк їх не здибаю, ще пошукаю. Крим.