Словник української мови (1927)/злодій
| ◀ злодієнко | Словник української мови З злодій |
злодійка ▶ |
|
Зло́дій, дія, м. 1) Вор. Казали їй руки ізв'язати; посадили між злодіями, між убійниками, молоду та добру. МВ. II. 193. Не так лютує голий злодій, коли не має що украсть, як наш латин тут розгнівився. Котл. Ен. IV. 48. Хто перелазить в кошару, той злодій. Не піймавши, не кажи злодій. Посл. 2) Раст. = Гре́чка ди́ка. Вх. Пч. I. 9. 3) Нас. короед, Bostrychus. Вх. Пч. I. 5. Ув. Злодія́ка, злодю́га.