Словник української мови (1927)/злучати
| ◀ злучай | Словник української мови З злучати |
злучатися ▶ |
|
Злуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. злучи́ти, чу́, чиш, гл. 1) Соединять, соединить. Левиц. (Правда, 1868, 497). Лежить мертвий, що-м його любила, не злучили нас, то злучить могила. Чуб. V. 117. Що бог злучив, чоловік нехай не розлучає. Єв. Мр. X. 9. *2) Производить случку животных. Сл. Нік.