Словник української мови (1927)/зносити
| ◀ зносини | Словник української мови З зносити |
зноситися ▶ |
|
Зно́сити, шу, сиш, сов. в. знести́, су́, се́ш, гл. 1) Сносить, снести с чего-либо вниз или с какого-либо места. «Зносьте худобу!» А добра ж то повнісінький віз, іще й намисто товсте. Стали зносить. Рудч. Ск. II. 58. Тиха вода, тиха, бережечки зносить. Мл. л. сб. 329. А далі і знесло млинок. Хата. 51. 2) Снашивать, снести из разных мест в одно. 3 нечистою силою збірає і зносить людям гроші. Стор. МПр. 169. 3) Сносить, снести снизу вверх. Зніс на горище мішок з половою. Гринч. Зносють на віз скриню. Гринч. III. 546. 4) Поднимать, поднять, возносить, вознести. Високо к небу очі свої зносять. Гол. I. 34. Як знесете вгору сина. Єв. І. VIII. 28. 5) Рубить, срубить, срезать, снять. Так живо ниву знесемо. Хата. 103. Тобі голову знесу по самі плечі. Рудч. Ск. I. 45. 6) Переносить, перенести, выносить, вынести, вытерпеть. Ой як важко сплисти море, то так тяжко знести горе. Мл. л. сб. 260. Гаразду знести не може, а біду терпить. Ном. № 2208. 7) Уничтожать, уничтожить, упразднять, упразднить, отменить. Мало не пів села пожежа знесла. Г. Барв. 456. Їхній приговор знесуть. Павлогр. у. Хвалиться знести всю шляхту й панство. К. ЦН. 256. 8) Только сов. в. О яйцах: снести. Та була в їх курочка ряба, та злізла на поличку, та знесла яєчко. Чуб. III. 107. 9) Зно́сити ми́слі, зно́сити ми́слям. Думать. Я до тебе не говорю, тілько мислі зношу. Чуб. V. 327. Мислоньки мене зносять. Гринч. III. 246. 10) — голово́ю. Быть в состоянии по своему уму сделать что-либо, соображать, сообразить, уразуметь. Чи він би ж громадське діло зніс головою. Киев. у. Що ж вам, свату, вражу я? Їй богу й головою не знесу. Грин. II. 208. 11) Охо́та зно́се. Охота есть, берет. Як зносе його охота ковалювати, най учиться. Каменец. у.
Зноси́ти, шу́, сиш, гл. Износить. І в жупанах не ходила, доброї свити не зносила. Мет. 237. Вона тії сережечки про буддень зносила. Чуб. III. 131. Без роскоші, без любови зношу свої чорні брови. Шевч. 475.