Словник української мови (1927)/зряджати
| ◀ зрябіти | Словник української мови З зряджати |
зрядник ▶ |
|
Зряджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. зряди́ти, джу́, ди́ш, гл. 1) Наряжать, нарядить; убирать, убрать. Шо в суботу кісоньку чесала, а в неділю головку зряжала. Мил. 148. Не за-для тебе ся калинонька сажена, а за-для тебе дівка Галочка зряжена. Гринч. III. 487. Блищить шабля козацькая від срібла та злата, зрядив його пан ласкавий як рідного брата. К. Досв. 154. 2) Снаряжать, снарядить. Зрядили його (в дорогу) і він пішов. Мнж. 74. Треба синів на чужину зряжати. МВ. II. 52. Зряджають молодіж на нове хазяйство. МУЕ. III. 169.