Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/калавур

Матеріал з Вікіджерел

Калаву́р, ра, м. Заимствов. из русского языка. 1) Караул. Ой кругом церкви січової калавури стали. Нп. Для ночі вдвоє калавури на всіх поставили баштах. Котл. Ен. V. 40. 2) Крик: караул! А він гукає: пробі! калавур! Гліб. 16.