Словник української мови (1927)/калина
| ◀ калило | Словник української мови К калина |
калинина ▶ |
|
Кали́на, ни, ж. 1) Раст. калина, Viburnum opulus — дерево и ягоды. Та висип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину. Мет. 93. Ой у лузі на калині зозуля кувала. Мет. 97. 2) Девство, а также кровавый знак на сорочке после первого совокупления. Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоть вона по ночах ходила, та калину при собі носила: купували купці — не продала, прохали хлопці — вона не дала, шовком ніженьки зв'язала, за всіх тому Іванку держала. Чуб. IV. 451. Кали́ну лама́ти — в свадебных песнях: терять девство. Кали́ну стра́тити. Потерять девственность. *Ста́ти як кали́на. О людях: зардеться. Пир. у., Конон. 3) Название вола или коровы темнокрасной масти. КС. 1898. VII. 41. Kolb. I. 65. Ум. Кали́нка, кали́нонька, кали́ночка. Зашуміла шабелька, як в лузі калинка. Нп. Ой у лузі калинойка, там дівчина походила, калинойку поломила. Чуб. III. 472. Зацвіла калинонька в лузі. Чуб. V. 63. Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти. Нп. Ой припну я коня коло калиночки. Гол. Да зацвіла калинонька к Роздву… У нашої Мар'юхни на подолі. Чуб. IV. 445.