Словник української мови (1927)/карбувати
Зовнішній вигляд
◀ карбовка | Словник української мови К карбувати |
карбуляти ▶ |
|
Карбува́ти, бу́ю, єш, гл. 1) Нарезывать, делать нарезы. Харьк. г. 2) Резать, сечь. І тих двох братів порубали, тіло козацьке карбували. 3) Анатомировать, *вскрывать. На другий день лікарь її карбував, — каже: вмерла. О. 1861. VII. 3. *Його покарбували, потім зашили й поховали. Мирн. I. 120. 4) Замечать, ставить в счет. Дивиться господарь скалубиною, що робить жовнір з господинею; дивиться, дивит, а все карбує, на свою жіночку дрючок готує. Гол. I. 147. Отсюда переносно: давать в долг. Мусить гаспедська Настя (шинкарка) карбувати тобі. К. Бай. 39.