Словник української мови (1927)/карк

by Борис Грінченко

◀ карівниця

Словник української мови Борис Грінченко К карк

карковий ▶

Київ: Горно, 1927

Карк, ка, м. 1) Затылок, загривок. Єдин веде за чуприну, другий у карк б'є. Новц. Ка́рка зломи́ти. Сломать шею. Ном. № 4318. Ка́рка вигина́ти. Земно кланяться, низкопоклонничать. Александровск. у. 2) Верхняя часть шеи у вола. Мнж. 181.