Словник української мови (1927)/квакати
| ◀ квакання | Словник української мови К квакати |
квакун ▶ |
|
Ква́кати, каю, єш, гл. 1) Квакать (о лягушке). Сіла жаба та й квакає. Кв. 2) — ква́чу, ква́чеш. Крякать (об утке). Заріж, сину, качурину, — нехай кача кваче. Чуб. V. 883. 3) Говорить (выражение презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме. К. ЧР. 298.