Словник української мови (1927)/келеп
| ◀ келенька | Словник української мови К келеп |
келеф ▶ |
|
Ке́леп, па, м. 1) Чекан. (Голота) до його прибуває, келепом міжи плечи грімає. ЗОЮР. I. 18. Чи не роскололи ляхи мені голови шаблями да келепами? К. ЧР. 116. 2) Палка с рукояткой, преимущественно в роде молотка. Взявши келеп в руки… потягну і доберуся сяк то так в Теплиці. Мкр. Н. 14. 3) Черепаха. Мнж. 182. Ум. Келепе́ць. Із-під поли позлотистий келепець виньмає, по столу три рази затинає. ЗОЮР. I. 319.