Словник української мови (1927)/кидатися
| ◀ кидати | Словник української мови К кидатися |
кидик ▶ |
|
Ки́датися, даюся, єшся, одн. в. ки́нутися, нуся, нешся, гл. 1) Бросаться. Кинувсь до Шрама і поцілував його. К. ЧР. Кидається і сірою собакою, і білою собакою, та ради не дасть. Ном. № 1766. Кинулася до Ганнусі і в коси впилася. Шевч. 22. 2) Обращаться. Вже й на прощу ходили, і до знахарів кидались — не пособляє. О. 1862. VIII. 1. 3) Впадать. Там, де Случ з Горином кидається у Припець, — звідти ми пригнали. Черниг. 4) О сердце, пульсе: биться. А серце моє кидається, кидається. Г. Барв. 397. Мил. 166. *5) Содрогаться, вздрогнуть. Христя кинулась, аж починок з рук випав. Мирн. ХРВ. II. 70. Злякалася я, аж кинулась. Мирн. I. 23. *6) Одн. в. Спохватиться, хватиться. Картопля лежала цілу зіму в льоху; весною кинулася я — немає картоплі. Крим. 7) Не ки́датися чого́. Придерживаться, не оставлять. До Св. Духа не кидайся кожуха. Ном. № 458. Цілий вік він брехав, дак того хліба не кинеться, поки і вмре. Гринч. *Я роботи не кидаюсь. Крим. Пе́ршого купця́ не ки́дайся. Не упускай первого покупщика. Чуб. I. 298. Чи стала ціна, чи не стала, а ти первого торгу не кидайся. Кв. I. 130.