Словник української мови (1927)/киндяк
| ◀ кинді | Словник української мови К киндяк |
кинути ▶ |
|
Киндя́к, ка́, м. Лента; род материи. В Думе про С. Кишку употреблено, по-видимому, в значении флага: Ой із города, із Трапезонта виступала галера, трьома цвітами процвітана, мальована: ой первим цвітом процвітана, — златосиніми киндяками побивана; а другим цвітом процвітана, — гарматами арештована. АД. I. 208. (Паювали) златосині киндяки на козаки, златоглави на отамани. АД. I. 219.