Словник української мови (1927)/кипіти
| ◀ кипіння | Словник української мови К кипіти |
киплячий ▶ |
|
Кипі́ти, плю́, пи́ш, гл. 1) Кипеть. В печі палає полум'я… кипить вечеря. Левиц. I. 5. У тих казанках киплять грішники. Стор. Як у казані́ кипі́ти. Сильно волноваться, шуметь; сильно ссориться. На ярмарку — як у казані кипить, — такого народу. Харьк. Під'їхав Іванець із своїми запорожцями, і пійшло усе як у казані кипіти. К. ЧР. 312. У їх у хаті що-дня як у казані кипить: невістки не помиряться, а за їми й чоловіки — така сварка. Гринч. 2) Волноваться. Як кипів ти в молодому вікові і як тугував на старости. Кв. Голова горить і серденько кипить, і тіло болить. Вовч. III. 15. Кипи, кипи, моє серденько, на ножі. Нп.