Словник української мови (1927)/китиця
| ◀ китити | Словник української мови К китиця |
китичний ▶ |
|
Ки́тиця, ці, ж. 1) Кисть (у платья, ковра, сбруи и пр.) Вас. 160, 170. Шух. I. 128. 2) Кисть из сросшихся вместе нескольких орехов. Камен. у. 3) Сноп соломы, связанный с того конца, где колосья, и употребляемый для соломенных кровель. Чуб. VII. 379. См. Ку́лик. 4) Букет цветов. Желех. *5) Пучек волос. Хвіст довгий… на кінці з китицею. Мирн. ХРВ. I. 79, *6) Кисть ягод. Бузина звисає з-за муру великими китицями. С. Пальчик Звен. у. Ефр. 7) Гора, только на вершине покрытая снегом. Шух. I. 73. Ум. Ки́тичка. Хусточка у пояса мережувана і з вишитими орлами і ляхівка з-під плахти вимережувана і з китичками. Кв. I. 7.